Тварини з перших днів існування кіна сталий вже займати певне місце в поставах фільмів.
Звірів-акторів екрану можна поділити на три основні групи: ті, що не грають й про яких не дбають, щоб вони грали; ті, що грають, але яких не дресирують і, нарешті, третя група - тварини, яких примушують страждати фізично та морально.
До першої групи належать ті звірі, що їх зазнято по культурфільмах та в „хроніці : вони такі самі в житті, як і перед об’єктивом кіно-камери. Це тварини зі звіринця, або зняті на волі, це верблюди в каравані або комахи, життя та звичаї яких досліджує людина.
Звірів другої групи фотографують в природніх позах й зняті шматки вмонтову
ють до фільмів так, щоб вони ілюстрували якусь пригоду або складали окрему сцену. Існує фільм під назвою „Собача пригода , де дієви
ми особами суть тільки собаки та... ноги чолові
ків і жінок. Ці ноги взуттям, що на них одягнено, виявляють СОЦІАЛЬ
НИЙ стан тих, кому вони належать. В цьому фільмі собак-акторів ні до чого не примушували. Так само ні до чого не при
мушували собаку-вовка, що виступає в голов
ній ролі у фільмі „Вий на смерть , де показано, як цей собака, відданий людині, але розлучений з нею, вертається до вовків. Це нам нагадує просту та красиву інтри
гу у „Кличі лісу Джека Лондона.
Коти не такі ласкаві актори. В кіні їх використовують взагалі, як
красиву меблю. Проте вони варті більшої уваги. Вже була спроба в одному фільмі показати котів, що живуть в різ
ному оточенні: були там сільські коти, коти з багатих та з бідних мешкань.
До третьої групи звірів-акторів належать ті тварини, яких примушують страждати фізично та морально. Проти цього повстав Джек Лондон, коли він писав в передмові „Міхаєль, цирковий пес“: „Кожного разу, коли в будь якому театрі, на сцені будь якого місця розваги, вам показуватимуть тварину або тварин, відзначте просто вашу неухвалу, встаючи з ваших стільців й залишаючи залу, щоб трохи погуляти назовні й подихати свіжого повітря .
Клуб Джека Лондона, заснований 1918 року в Бостоні зазначав, що слід протестувати проти кінематографічних ви
став, де показують видресированих тварин.
Кіно знає тварин-„зірок“. Нагадаємо собаку Рін-Тін-Тін, переодягне
них мавп Боба й Бобету, оранг-утанга Августа, що недавно вмер й що жив у режисера Альфреда
Махіна, конів Тоні у Тома Мікса та коня Сільвера у Фред Томсона, що недавно вмер.
Українська кінематографія теж має своїх тварин-акторів. Згадай
мо ведмедя у „Тарасі Трясилі , собачок, мавп та вужа в „Бенефісі кловна Жоржа , німецьку овчарку в „Івасі та мес
нику , та верблюда в
„Шкурнику режисера М. Шпіковського.
С. Мич.
Вгорі: звірі в закордонних фільмах, унизу песик, що „грає ролю“ „меншовика в фільмі „Бенефіс кловна Жоржа .
Звірів-акторів екрану можна поділити на три основні групи: ті, що не грають й про яких не дбають, щоб вони грали; ті, що грають, але яких не дресирують і, нарешті, третя група - тварини, яких примушують страждати фізично та морально.
До першої групи належать ті звірі, що їх зазнято по культурфільмах та в „хроніці : вони такі самі в житті, як і перед об’єктивом кіно-камери. Це тварини зі звіринця, або зняті на волі, це верблюди в каравані або комахи, життя та звичаї яких досліджує людина.
Звірів другої групи фотографують в природніх позах й зняті шматки вмонтову
ють до фільмів так, щоб вони ілюстрували якусь пригоду або складали окрему сцену. Існує фільм під назвою „Собача пригода , де дієви
ми особами суть тільки собаки та... ноги чолові
ків і жінок. Ці ноги взуттям, що на них одягнено, виявляють СОЦІАЛЬ
НИЙ стан тих, кому вони належать. В цьому фільмі собак-акторів ні до чого не примушували. Так само ні до чого не при
мушували собаку-вовка, що виступає в голов
ній ролі у фільмі „Вий на смерть , де показано, як цей собака, відданий людині, але розлучений з нею, вертається до вовків. Це нам нагадує просту та красиву інтри
гу у „Кличі лісу Джека Лондона.
Коти не такі ласкаві актори. В кіні їх використовують взагалі, як
красиву меблю. Проте вони варті більшої уваги. Вже була спроба в одному фільмі показати котів, що живуть в різ
ному оточенні: були там сільські коти, коти з багатих та з бідних мешкань.
До третьої групи звірів-акторів належать ті тварини, яких примушують страждати фізично та морально. Проти цього повстав Джек Лондон, коли він писав в передмові „Міхаєль, цирковий пес“: „Кожного разу, коли в будь якому театрі, на сцені будь якого місця розваги, вам показуватимуть тварину або тварин, відзначте просто вашу неухвалу, встаючи з ваших стільців й залишаючи залу, щоб трохи погуляти назовні й подихати свіжого повітря .
Клуб Джека Лондона, заснований 1918 року в Бостоні зазначав, що слід протестувати проти кінематографічних ви
став, де показують видресированих тварин.
Кіно знає тварин-„зірок“. Нагадаємо собаку Рін-Тін-Тін, переодягне
них мавп Боба й Бобету, оранг-утанга Августа, що недавно вмер й що жив у режисера Альфреда
Махіна, конів Тоні у Тома Мікса та коня Сільвера у Фред Томсона, що недавно вмер.
Українська кінематографія теж має своїх тварин-акторів. Згадай
мо ведмедя у „Тарасі Трясилі , собачок, мавп та вужа в „Бенефісі кловна Жоржа , німецьку овчарку в „Івасі та мес
нику , та верблюда в
„Шкурнику режисера М. Шпіковського.
С. Мич.
Вгорі: звірі в закордонних фільмах, унизу песик, що „грає ролю“ „меншовика в фільмі „Бенефіс кловна Жоржа .