Кіно - це найважливіше для нас мистецтво
(ЛЕНІН).
Зміст. „Не кіномани, а кіно-борці“, І. Воробйов - „Вугіль, метал, кіно“, Наші нотатки, М. Файер - „Чому кіно на селі дефіцитне”, Новини техніки, О. Хомик - „Кіно на Балканах , Й. Полонський - „Тут говорять мовчки , М. Пригара - „Чанг (вірш), Г. Ремез - „Неграм входити заборонено , Т. Сорокін - Французька кінематографія По кіно-фабриках, Закордонний гумор.
20-го травня закінчився перший з їзд товариств Друзів Радянського Кіна. Цей з їзд підбив підсумки діяльности організованої навколо кіна громадськосте й накреслив чергові завдання що до розгортання роботи, щоб всебічно до
помогти радянській кінематографії в тій великій роботі, яку
вона провадить. З’їзд, так-би мовити, юридично оформив ті розпорошені організації ТДРК, що були засновані на Україні. З’їзд заклав перший камінь у підвалини самодіяль
ної роботи громадськосте Але він накреслив лише основні віхи, по яких кожному Т-ву, кожному активному членові Т-ва, що серйозно підходить до кінематографії й сприймає її, як складний процес, доведеться працювати, не покладаючи рук.
Коли проаналізувати роботу організованої навколо кіна громадськосте за минулий період, то її слід поділити на дві частині. Перший період - це коли навколо Т-в Друзів Ра
дянського Кіна концентрувались елементи, що були хворі на кіноманію й мали на меті використати Т-во, щоб зро
бити собі «кіно-кар’єру» (продемонструвати своє обличчя на екрані, то-що). Це був найтяжчий період початкової роботи громадськосте навколо кіна. Але згодом до ТДРК по
чали йти справжні представники громадськосте - робітники, революційна інтелігенція й представники села. Масовий встуш цих представників культурної громадськосте до ТДРК тільки-но почався, але цей почин треба за всяку ціну продовжити, щоб ТДРК мало змогу здійснити своє основне завдання - сприяти розвиткові радянської кінематографії, зокрема української, організовуючи навколо неї передові і найкращі елементи робітничої кляси й селянства, а через них - і масового глядача, та активно дбати за поширення культури кіна.
З’їзд визначив основну ставку ТДРК - ставку на активиста-робітника, активиста-селянина, що, обізнавшись з культурою кіна, будуть нести її безпосередньо в маси й тим самим підноситимуть кінематографію на вищий щабель і допомагатимуть їй в повсякденній практичній роботі.
З’їзд одверто й голосно заявив, що нам потрібні не кіномани, не кіно-невдахи, не випадковий елемент, а трудящі маси, що прагнуть культури й сами беруть активну участь у культурному будівництві.
Тепер, коли українська кінематографія переживає реконструктивний, у повному розумінні цього слова, період, коли вона прямує до нових завойовань, вона, як ніколи раніше, потрібує, щоб її активно підтримало радянське суспільство взагалі і, зокрема, організована громадськість. Звичайно, не можна сказати, що до цього часу громадськість не підтримувала кінематографії й не сприяла своєю роботою її роз
виткові. Але те, що було зроблено, в жодній мірі не могло й не може забезпечити здійснення завдань, покладених на кінематографію.
Зрозуміло, що завдання організованої громадськосте полягають не лише в тому, щоб переглядати готові картини й
критикувати їх, бо тоді, очевидно, вона справилась-би лише з однією частиною свого завдання, а саме - з організацією громадської критики. Але-ж, крім цього, Товариства Дру
зів Радянського Кіна повинні ще й допомагати радянській кінематографії в найширшому розумінні цього слова, тоб-то допомагати їй в найскладніших і в найважливіших справах. Ми знаємо, що на сьогодні найважливіше наше завдання. - це кінофікація країни і, особливо, - кінофікація села. Про
тягом найближчих років треба влаштувати тисячі нових
кіно-устав - отже треба притягти увагу місцевих організацій й самого населення до будівництва цієї мережі. Це - не легка річ, але, за безпосередньою допомогою ТДРК, це завдання треба здійснити. Звичайно, критикувати ті чи ті картини, влаштовувати критичні погляди продукції - це найлегша, хоча й дуже потрібна справа, але далеко тяжче поширювати культуру безпосередньо в низах, от поширюючи ту саму кіно-мережу.
Організована кіно- громадськість повинна піти у найвідсталіші райони та села, щоб там переводити відповідну ро
боту. Гасло - «Товариства ДРК - ближче до мас», що його висунув з’їзд, треба за всяку ціну здійснити не на словах, а на ділі.
Щоб ТДРК справді стало проводирем мас, щоб воно активніше впливало на кінематографічний процес, треба значно ще змінити склад ТДРК, збільшуючи кількість ро
бітників та селян, бо лише це дасть змогу по-справжньому розгортати роботу громадськосте навколо кінематографії й здійснити ті завдання, що стоять перед нами на фронті культурного будівництва.
Зі свого боку кінематографія, яка ще не цілком перебудувала своєї роботи, щоб щільно наблизити її до мас, по
винна остаточно ліквідувати рештки старих традицій цеховщини і вузьких, обмежених інтересів, бо це, безперечно, гальмує дальший розвиток кіно-справи. Ми маємо ще по
декуди на місцях таке явище, коли апарат кінематографії не чуло ставиться до вимог громадськосте (ми маємо на увазі здорові вимоги), коли цей апарат замикається в рямці самозадоволення, то-що. Зрозуміло, що з такими явищами треба рішуче боротися й подолати це можна, насамперед, лише за безпосередньою допомогою самої громадськосте.
Ми проти того, щоб кіно-громадськість організовувати, немов своєрідний придаток до апарату кінематографії, як це часто-густо де-хто розуміє, в-супереч основній установці, що громадськість мусить бути помічником кінематографії. Нам здається, що після з їзду ота невелика кіль
кість товариств, що існує на Україні, разом з робітниками
кінематографії повинна добре заходитися біля здійснення постанов 1-го З’їзду ТДРК і активно мобілізувати увагу громадськосте до справ кінематографії, бо, лише широкі маси притягнувши до роботи, можна буде здійснити наші завдання.
(ЛЕНІН).
ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ
4-й рік Травень, 1929 року № 9-10 (56-57)
Зміст. „Не кіномани, а кіно-борці“, І. Воробйов - „Вугіль, метал, кіно“, Наші нотатки, М. Файер - „Чому кіно на селі дефіцитне”, Новини техніки, О. Хомик - „Кіно на Балканах , Й. Полонський - „Тут говорять мовчки , М. Пригара - „Чанг (вірш), Г. Ремез - „Неграм входити заборонено , Т. Сорокін - Французька кінематографія По кіно-фабриках, Закордонний гумор.
НЕ КІНОМАНИ, А КІНО-БОРЦІ
20-го травня закінчився перший з їзд товариств Друзів Радянського Кіна. Цей з їзд підбив підсумки діяльности організованої навколо кіна громадськосте й накреслив чергові завдання що до розгортання роботи, щоб всебічно до
помогти радянській кінематографії в тій великій роботі, яку
вона провадить. З’їзд, так-би мовити, юридично оформив ті розпорошені організації ТДРК, що були засновані на Україні. З’їзд заклав перший камінь у підвалини самодіяль
ної роботи громадськосте Але він накреслив лише основні віхи, по яких кожному Т-ву, кожному активному членові Т-ва, що серйозно підходить до кінематографії й сприймає її, як складний процес, доведеться працювати, не покладаючи рук.
Коли проаналізувати роботу організованої навколо кіна громадськосте за минулий період, то її слід поділити на дві частині. Перший період - це коли навколо Т-в Друзів Ра
дянського Кіна концентрувались елементи, що були хворі на кіноманію й мали на меті використати Т-во, щоб зро
бити собі «кіно-кар’єру» (продемонструвати своє обличчя на екрані, то-що). Це був найтяжчий період початкової роботи громадськосте навколо кіна. Але згодом до ТДРК по
чали йти справжні представники громадськосте - робітники, революційна інтелігенція й представники села. Масовий встуш цих представників культурної громадськосте до ТДРК тільки-но почався, але цей почин треба за всяку ціну продовжити, щоб ТДРК мало змогу здійснити своє основне завдання - сприяти розвиткові радянської кінематографії, зокрема української, організовуючи навколо неї передові і найкращі елементи робітничої кляси й селянства, а через них - і масового глядача, та активно дбати за поширення культури кіна.
З’їзд визначив основну ставку ТДРК - ставку на активиста-робітника, активиста-селянина, що, обізнавшись з культурою кіна, будуть нести її безпосередньо в маси й тим самим підноситимуть кінематографію на вищий щабель і допомагатимуть їй в повсякденній практичній роботі.
З’їзд одверто й голосно заявив, що нам потрібні не кіномани, не кіно-невдахи, не випадковий елемент, а трудящі маси, що прагнуть культури й сами беруть активну участь у культурному будівництві.
Тепер, коли українська кінематографія переживає реконструктивний, у повному розумінні цього слова, період, коли вона прямує до нових завойовань, вона, як ніколи раніше, потрібує, щоб її активно підтримало радянське суспільство взагалі і, зокрема, організована громадськість. Звичайно, не можна сказати, що до цього часу громадськість не підтримувала кінематографії й не сприяла своєю роботою її роз
виткові. Але те, що було зроблено, в жодній мірі не могло й не може забезпечити здійснення завдань, покладених на кінематографію.
Зрозуміло, що завдання організованої громадськосте полягають не лише в тому, щоб переглядати готові картини й
критикувати їх, бо тоді, очевидно, вона справилась-би лише з однією частиною свого завдання, а саме - з організацією громадської критики. Але-ж, крім цього, Товариства Дру
зів Радянського Кіна повинні ще й допомагати радянській кінематографії в найширшому розумінні цього слова, тоб-то допомагати їй в найскладніших і в найважливіших справах. Ми знаємо, що на сьогодні найважливіше наше завдання. - це кінофікація країни і, особливо, - кінофікація села. Про
тягом найближчих років треба влаштувати тисячі нових
кіно-устав - отже треба притягти увагу місцевих організацій й самого населення до будівництва цієї мережі. Це - не легка річ, але, за безпосередньою допомогою ТДРК, це завдання треба здійснити. Звичайно, критикувати ті чи ті картини, влаштовувати критичні погляди продукції - це найлегша, хоча й дуже потрібна справа, але далеко тяжче поширювати культуру безпосередньо в низах, от поширюючи ту саму кіно-мережу.
Організована кіно- громадськість повинна піти у найвідсталіші райони та села, щоб там переводити відповідну ро
боту. Гасло - «Товариства ДРК - ближче до мас», що його висунув з’їзд, треба за всяку ціну здійснити не на словах, а на ділі.
Щоб ТДРК справді стало проводирем мас, щоб воно активніше впливало на кінематографічний процес, треба значно ще змінити склад ТДРК, збільшуючи кількість ро
бітників та селян, бо лише це дасть змогу по-справжньому розгортати роботу громадськосте навколо кінематографії й здійснити ті завдання, що стоять перед нами на фронті культурного будівництва.
Зі свого боку кінематографія, яка ще не цілком перебудувала своєї роботи, щоб щільно наблизити її до мас, по
винна остаточно ліквідувати рештки старих традицій цеховщини і вузьких, обмежених інтересів, бо це, безперечно, гальмує дальший розвиток кіно-справи. Ми маємо ще по
декуди на місцях таке явище, коли апарат кінематографії не чуло ставиться до вимог громадськосте (ми маємо на увазі здорові вимоги), коли цей апарат замикається в рямці самозадоволення, то-що. Зрозуміло, що з такими явищами треба рішуче боротися й подолати це можна, насамперед, лише за безпосередньою допомогою самої громадськосте.
Ми проти того, щоб кіно-громадськість організовувати, немов своєрідний придаток до апарату кінематографії, як це часто-густо де-хто розуміє, в-супереч основній установці, що громадськість мусить бути помічником кінематографії. Нам здається, що після з їзду ота невелика кіль
кість товариств, що існує на Україні, разом з робітниками
кінематографії повинна добре заходитися біля здійснення постанов 1-го З’їзду ТДРК і активно мобілізувати увагу громадськосте до справ кінематографії, бо, лише широкі маси притягнувши до роботи, можна буде здійснити наші завдання.