Революція породила кінематографію на Україні, і от радянське кіно ввійшло вже в наше життя, в нашу роботу, розвагу, науку.
Америка, європейські країни мають великі досягнення в кіносправі. Особливо Америка — взагалі країна величез
них технічних досягнень. Колосальний капітал вкладено в кіносправу, величезні театри-палаци пропускають щодня мільйони глядачів. Витрати на кіно в бюджеті робітництва стоять зараз же після витрат на одяг, їжу та житло. Але ще більш разючі ті досягнення, що їх має наше кіно. Більш разючі, бо радянське кіно бідне й на капітали й на засоби, без спадщини та дотацій з кишені капіталістів, показує свій потужний розквіт, надзвичайно високі темпи розвитку.
Прийде 1933 рік старої ери і 16 рік Жовтневої революції. Ми будемо свідками великих перемог. Великі перемоги будуть і на кіно-фронті. Палаци - кіно - театри для міста та робітничих осередків, палаци-сельбуди для села. А далі кіно в кожній хаті, кіно, що промовлятиме, що разом з радіом несе й знання, й розвагу в найдальші закутки України. Школярі, замість книжок, вивчатимуть складніші науки за допомогою кіна. Робітники в своїй родині матимуть змогу прилучитися до всіх тих цінностей, що їх тво
ритиме пролетарське кіно. Необмежені можливості кіна, неоцінимі його багацтва!
І це не фантастичні мрії. Розвиток української радянської кінематографі з 28/29 року іде за певним твердим пляном, що його складено на п’ятиріччя вперед. І коли передбачені цифри часом не збігаються з дійсністю, то це буває лише тоді, коли зроблене діло більше за накреслені цифри. Так було минулого 1928/29 року, так буде й надалі, в останні роки п’ятиріччя.
Почалася радянська кіно-справа з нічого. Радянське кіно
не одержало жодної спадщини, як то інші галузі промисло
восте. Ця галузь промисловосте й не розвивалася як слід в дореволюційній Україні через велику конкуренцію закор
донних кіно-фірм. Ані путящих кіно-фабрик,ані кіно-театрів,
ані картин, ані людських кадрів, що допомогли б творити радянську кінематографію.
Перші кроки радянського кіна були надто важкими. Без фабрик і кадрів довелося творити картини, без кінотеатрів організовувати глядача.
Ось кілька чисел перших кроків кіно-справи на Україні: Продукція кіно-фільмів зростає з п’яти фільмів в 23/24 року до двадцяти чотирьох у 27/28 р., себто майже в п’ять разів. Але до 23/24 року виробництво обмежується тільки
короткометражними фільмами, пересічно в 100 — 300 метрів. Всього за 10 років українські кіно-фабрики дали 9 художніх
фільмів повнометражних, пересічно на 1800 метрів кожна,, та близько півсотні короткометражних.
Мережа кіно-театрів показує кволий розвиток до 1924 року—коли Україна мала всього 503 театри, з них 273 робітничих кіна по клюбах та 125 кінів при цукроварнях і на селі. Отже кіно обслуговувало тільки місто, дуже мало
Кількість фільмів українського радянського кіна.
Як розвиватиметься кіно
мережа України?
Скільки буде робітничих
кін на Україні?
Америка, європейські країни мають великі досягнення в кіносправі. Особливо Америка — взагалі країна величез
них технічних досягнень. Колосальний капітал вкладено в кіносправу, величезні театри-палаци пропускають щодня мільйони глядачів. Витрати на кіно в бюджеті робітництва стоять зараз же після витрат на одяг, їжу та житло. Але ще більш разючі ті досягнення, що їх має наше кіно. Більш разючі, бо радянське кіно бідне й на капітали й на засоби, без спадщини та дотацій з кишені капіталістів, показує свій потужний розквіт, надзвичайно високі темпи розвитку.
Прийде 1933 рік старої ери і 16 рік Жовтневої революції. Ми будемо свідками великих перемог. Великі перемоги будуть і на кіно-фронті. Палаци - кіно - театри для міста та робітничих осередків, палаци-сельбуди для села. А далі кіно в кожній хаті, кіно, що промовлятиме, що разом з радіом несе й знання, й розвагу в найдальші закутки України. Школярі, замість книжок, вивчатимуть складніші науки за допомогою кіна. Робітники в своїй родині матимуть змогу прилучитися до всіх тих цінностей, що їх тво
ритиме пролетарське кіно. Необмежені можливості кіна, неоцінимі його багацтва!
І це не фантастичні мрії. Розвиток української радянської кінематографі з 28/29 року іде за певним твердим пляном, що його складено на п’ятиріччя вперед. І коли передбачені цифри часом не збігаються з дійсністю, то це буває лише тоді, коли зроблене діло більше за накреслені цифри. Так було минулого 1928/29 року, так буде й надалі, в останні роки п’ятиріччя.
Почалася радянська кіно-справа з нічого. Радянське кіно
не одержало жодної спадщини, як то інші галузі промисло
восте. Ця галузь промисловосте й не розвивалася як слід в дореволюційній Україні через велику конкуренцію закор
донних кіно-фірм. Ані путящих кіно-фабрик,ані кіно-театрів,
ані картин, ані людських кадрів, що допомогли б творити радянську кінематографію.
Перші кроки радянського кіна були надто важкими. Без фабрик і кадрів довелося творити картини, без кінотеатрів організовувати глядача.
Ось кілька чисел перших кроків кіно-справи на Україні: Продукція кіно-фільмів зростає з п’яти фільмів в 23/24 року до двадцяти чотирьох у 27/28 р., себто майже в п’ять разів. Але до 23/24 року виробництво обмежується тільки
короткометражними фільмами, пересічно в 100 — 300 метрів. Всього за 10 років українські кіно-фабрики дали 9 художніх
фільмів повнометражних, пересічно на 1800 метрів кожна,, та близько півсотні короткометражних.
Мережа кіно-театрів показує кволий розвиток до 1924 року—коли Україна мала всього 503 театри, з них 273 робітничих кіна по клюбах та 125 кінів при цукроварнях і на селі. Отже кіно обслуговувало тільки місто, дуже мало
Кількість фільмів українського радянського кіна.
Як розвиватиметься кіно
мережа України?
Скільки буде робітничих
кін на Україні?