Театральні нотатки

Кінчилися сезони... Театри по великих містах підраховують свої досягнення
й дефіцити; судять й пересуджують їх і в статтях і на диспутах.
Але яка це тонесенька плівка театральної культури на Україні, який не
величкий відсоток людности на Україні з цими новішими досягненнями ознайом
люється. За даними Наркомосу на Україні працює 60 театрів, але що вони грають, як животіють, як змагаються з усякими перешкодами життя?
Отже невеличкий шматок цього. Округове місто Прилуки — в самому серці Полтавщини 30 тис. населення. Місто, як всі наші провінціяльні міста. Установи зосереджено в центрі; поміж ними ве
личезні, певно невсихущі, калюжі. На всі боки розходяться вулиці, оббудовані маленькими хатками з тихими садками. До війни розпочали були будувати справжній театр, але не скінчили. Тепер є невеличка театральна заля, приб
лизно на 300 глядачів. У цьому театрі грає „Ансамбль руської драмкомедії артистів харківських театрів під художнім керовництвом Віктора Барського та головного режиссера Ксенії Гааз“. Репер
туар, що його ця трупа виставляє— певно найпершого гатунку принаймні афіші рекомендують його, як „пʻєси найкращих театрів Москви, Ленінграду, Харкову та закордону — як бачимо всім смакам догоджено „ ні закордонний, ні наш (але який? ) глядач не матиме права поскаржитись.
І справді пʻєси не аби які. Сьогодні йде „Касатка (Цирковая наездница) А. Толстого, про яку сповіщено, що її з великим успіхом виставляють у Москві Харкові та Київi (а в останніх двох мі
стах щось про неї й не чути), — далі — „Крон принц и Мария Вечера — „по секретних мемуарах австрийського двора
обіцяні Франц Иосип, Кронпринц, ріжні вельможі то-що — видко „Заговор императрици вже досить набрид.
Мені довелося побачити підчас короткого перебування в Прилуках —одну лишень пʻєсу — „Фавн Кноблоуха. Пʻєса не без виявничого патосу — грім і блис
кавка на життя англійської аристократії і... суфражисток. Фавн, що з явився в це оточення, не може зрозуміти сенсу в такому житті, активно втручається в нього та поєднує при цьому пари коханців, що без нього не могли собі слушних партнерів знайти навіть суфражистка
переконалась, що її діло кохати та плодити дітей. Не вище од ідеології п єси була й постановка. Маленька і без того сцена завантажена меблями, кили
мами, вазами, квітами; дивлячись тільки й боїшся, як би актори граючи непоперекидали всього. Трупа суто провінціяльна, але не без героя улюбленця публіки— актора й режисера Аскольдова, що в „його вечір (? ) пʻєсу дано. Дужий мо
торний стрибав він, як справжній фавн викриваючи вади розкішно(! ) вбраної аристократії.
Публіка... її потроху набралася чи не повна заля. Сміється з першого ліпшого
дотепу, — иноді радіє, аж стогне. Кажуть що звичайно тримається п єса 2—3 ви
стави. Але так сяк трупа животіє цілий сезон, сумлінно обслуговуючи непманів, або їм своїм смаками подібних.
Українського постійного театру немає. Публіці, що одвідує руський театр— український театр не до смаку, нечи
сленне робітництво очевидно не дуже ще до театру звикло. Вряди годи даються українські спектаклі в робітничому клубі.
Сум обгортає... Що несе такий і ідеологічно й художньо назадницький театр у маси?
Це один із 38 театрів руських на Україні. Але поруч з ними існують і укра
їнські в її-ж межах; а опріч цього невеличке (на щастя) число ріжних українських колективів репрезентує наше театральне мистецтво за межами України.
Про один із таких, що я його бачив в-осени того року в Ленінграді до речи буде згадати.
Звичайний літній садок для розваги — „Олімпія — такий, яких багато на околицях Ленінграду, міститься на довже
лезному ленінградському проспекті — артерії, що зʻєднує центр з робітничим
районом. Вечорами, особливо в неділю наповнюють „Олімпію густі лави одвідувачів, що прийшли скінчити свій від
починок на вільному повітрі. В цьому садку і дає свої спектаклі „український
театр ім. Шевченка , що грає взимку
десь на проспекті Володарського (кол. Літейному).
Одну з таких вистав пощастило й мені одвідати. Настрій у публіки підвищений: бо не дивниця; густий запах пива повзе над глядачами, що не одну видко сотню пляшок в себе за довгий день вихилили. Отже й повстають ввесь час сварки,