головне iз-за МІСЦЬ, які займають здебільшого навмання. Ретельно працюють контролери, що з великого користуються успіху в публіки, коли спіймавши якогось безбілетного хлопчиська хутко виводять його за ковнір. Зрозуміло, що коли заграло піяніно чогось сумного (йшло в той день „У тієї Катерини ) і вийшов дідок із здоровенним кійком та почав щось проказувати — не було чути ані слова. Частина публіки ставилась до цього байдуже, частина була з актором очевидно в дружніх відносинах: „говори громче, старик, шибче, скорее отакі вигуки лунали з місць увесь час. А далі загув тут-же поблизу досить таки голос
ний мотор, розсердився на це спочатку один пес, до нього пристав другий, обидва загарчали, загавкали що було сили.

I коли звилась завіса й серед звичай

ного омеблювання сучасної кімнати з мʻягкими стільцями заспівала якоїсь сумної Катерина — то знов таки не дохо

дило до публіки ані чого. Треба про те сказати правду: з доброго таки дроту
скручені нерви в тих акторів: не зважали вони ні на собаче гавкання, ні на гучний сміх публіки з цього приводу, ні на ча
стенькі таки свистки і сумлінно доводили своє діло до кінця. Впала завіса, публіка відпочива: „ничего не слыхал — чути
з одного кінця; „ничего не понял — з другого; „а скоро ли борьба — з треть
ого. Швидко пройшла й друга дія: все було як слід: добре додержувано тра
дицій старого українського театру: співи „А молодість не вернеться , „Як ти ми

шей боїшся , був звичайний і дивовижний гопак.

Якісь парубки гасали принаймні на аршин заввишки над коном, крутилися та викручувалися на всі боки. Не стри
малась і сумна Катерина, затанцювала. Було добре, шо тяглося все це не дуже довго; спектакль закінчився за годину.
Бож після української вистави мала бути „французька борьба .
Що такі вистави не були випадковими явищами про це свідчили старі афіші пона
ліплювані на паркані Цікаво як ті афіші складено. Спочатку детально розписується великими літерами про французьку борьбу, або гастролі „антропологической
труппы зверей далі маленькими: „перед началом будет сыграна украинская опера Котляревського „Наталка Полтавка або „Запорожець за Дунаєм .
Одне слово теж саме здається, що було за часів репресій царського уряду на український театр. Тільки тоді для
зʻїзду публіки нашвидку грали якогось пустенького руського водевіля; тепер-же цю поважну ролю виконує українська пʻєса.

І мимоволі повстає питання: кому і для чого потрібен такий театр? Публіка ди

виться на сцену, мало розуміючи саму дію, дивиться на „гру і байдужа до „розмови , радіє побачивши підчас ча
стування козаків пляшку з знайомою етикеткою, принишкне, коли залунають знайомі далеко по-за межами України мотиви пісень, а особливо, коли викручуються там танцюристи. Звичайно кож
на людина хоче їсти, а „ломати хохла це-ж жодної кваліфікації чи підготовки не потрібує.

Після всього цього хоча й добре знати, що бракує нам грошей все таки дума

ється: треба звернути більше уваги на

нашу театральну провінцію. I ЧИ не час уже поставити питання про утворення 2—3 зразкових пересувних театрів, що збуджували б нові, не заялозені найгіршою провінціяльною традицією сили.
П. Р.
Одеса
Укрдрама
„Учитель Бубус“ — Арт. Н. Осмяловська