Ріта Нещадименко

(До першої річниці смерти 24 квітня 1926-27 року)
Мені ніколи не доводилося писати згадок про близьких друзів, та товаришів по роботі. Ніколи не складав я „звичайно прийнятих промов чи некрологів, якими для „годиться людство шанує вибувших з активних лав будівників життя. I зараз коли я хочу говорити про Ріту, я не знахожу слів. В уяві встає образ людини, своєрідної людини, глибокої натури і без краю проникновеного мистця. і здається знаєш цю людину, бачиш її в роботі, бачиш її в товаристві, пригадуються мо
менти Рітиної самотности і болів, перед очима проходять постаті створених нею образів — і разом з тим переконуєшся, що всього цього мало, щоб словами вос
кресити її постати так, як мусили-б ми шанувати цю людину. Нашого споріднення в праці, нашого знайомства з нею в дружбі і товаристві, наших слів замало для цього. Безмежно глибока і своєрідна натура... Вразливість і тонке відчуття, надзвичайна здібність пройматися зворушеннями до самозабуття, ось характерні риси нашого дорогого „Рітьонка , що не знав компро
місів Це був надто тонкий апарат людської чутливости... Ним можна було виміряти
біль, ним можна виміряти звучання мислі, але він не придатний для виміру урагану.
Наш переходовий час надто багатий змаганнями суперечностей; вірне і не
вірне правдиве й неправдиве чергу
ються в загальному процесі становлення
і родять бурі, яким потрібно протиста
вити упертість волі, міць завзяття, а не лише уміння чути, боліть і умирать...
А цього в Ріті не було... Всією своєю болюче - чутливою
істотою Ріта стояла на боці гноблених і
скутих, була надто культурна і розу
міла причини соціяльних нерівностей, але на боротьбу та визволення могла
дать лише єдину міць свою — уміння
відчувать, боліть і силою свого таланту давати перетворення життя. Акцентована виключною емоціональністю — Ріта носи
ла в собі стихію відчуття і навіть мислення у неї було чуттєве, емоціональне. Це
опреділяло її місце в житті. Такі натури ніколи не займають становища, на яке мусили б ставати по своїм здібностям.
І часто ламаються на половині шляху. Тим більше ми мусимо відчувати втрату Ріти — бо виключними натурами нас природа обділяє надто скупо.
Мистецьку роботу Ріта почала з „Молодого театру . Пригадую коли ця, не по таланту скромна людина, вступила
до наших лав і з ентузіязмом віддала
всю себе праці. Але й ентузіязм Ріти був якийсь своєрідний. Він більше в глибині і в філософії творчости, аніж в безпосередніх проявах нашого оточення. Заглиблюючись в природу мистецтва, в природу творчости, вона
завжди шукала захований зміст пере
творення. Коли працювала над роллю то входила в працю до вичерпання. Не розриваючись з думками про ство
рений образ, мучилась тремтінням за його долю, за формальне окреслення
вимріяної реальности, боліла вигада
ною нікчемністю своєї кволости. Ко
лосальний талант Ріти не вспів розгорнутися цілком. Причини цьому в загаль
них бурях нашого переходового часу. Перебудова соціяльних форм — ламає і мистецькі надбудови, а творяться вони не швидко. Брак репер
туару, брак матері
ялу (ролів), де може розгорнутися такий колосальний талант, як Рітин — завжди мучив цього виключ
ного майстра, що в своїй безкомпромісности був жорстоким
до самого себе, до
своєї роботи. Період шукання шляхів те
атру в „Березолі , коли перше слово