ти вузького індівідуалізму, що ховається від життя.
Березіль за активність за організованість, за темп, за американіза
цію, за останнє слово науки, за сучасність.
Скептиків в шию! Біографичне:
Заснований в минулому році в березні місяці. Своє коріння бере з Молодого театру. Виявляє в прямій лінії мистецькі тенденції нової укра
інської театральної мислі від ії зародження в М. Т. в переродженому Жовтнем вигляді. Гуртує тих самих і дуже багато нових.
Лесь-Курбас.
Тобі, товаришу, наше перше слово. Коли ми після довгої боротьби, після
численних днів роботи кайлом, що довбало кляті обставини, немилосердну дійсність, — коли маємо можливість, бо здобули на це право у життя, ска
зати своє друковане слово, то перше слово — це про нашого дорогого товариша, який здобував це право разом
з нами і який приніс в офіру — життя своє.
Хай наше слово не буде останньою шаною! Ні! — Цього, а ні йому, а ні нам не потрібно.
Хай це слово дасть вістку про нього, всім, хто його знав.
Хай це слово глибоко вріжеться в серця тих, кому близьким і дорогим є наше діло.
І нехай всі, всі шанують память дорогого нам товариша Калина.
З молодих років т. Калин почав працювати на сцені. Обставини (примір, початок війни і т. д. ) кілька ра
зів ставали на перешкоді. Але при першій можливости т. Калин вертався до своіх товаришів. Був він родом з Галичини (з Тарнополя) і до Наддні
прянщини попадає в 1917 році. Тут ви його побачите в лаві перших ре
волюціонерів українського театру під провідництвом того «громко кричащего цыпленка» (так був зустрінутий зі своєю роботою т. Курбас) і в співробітництві тих «нахаб», що перевер
нули шкереберть український театр і перину думання українского громадянства.
Вмер Молодий Театр.
Громадянська війна знову закидає т. Калина до Галичини. Але поборюючи всі перешкоди які в свій час помстилися за себе, він знову прилучається до гурту, що стиснувши зуби добував собі та своїм догмам право життя. Це були важкі часи громадянсь
кої війни, економичного занепаду та героїчних зусиль пролетаріату. І от, колими поїхали з великими надіями
до Харькова, то межи нами бракувало вже т. Калина. Не вистачило сили! Гукнув — «ідїть далі, не чекайте, ви
дужаю і з новими силами стану з вами! » Пішли. Важко було. Досі ще не підрахуємо всіх ран. І дякували
щасливому випадкові, що не було його межи нами. — Він би не зніс цього.
Але доля посміялася. Зволікала. Приспала нас тоді. Лишилось нас в купі після Харькова не багато. Але т. Калина ми завжди вважали по між себе.
Довго ми сподівалися — ось, ось вернеться до нас т. Калин, — не вернувся. Лише вістка прийшла.
Нема Калина! Ви розумієте це? Нема тої людини, що мала так багато, що вміла давати великі цінности. Згадати лише цей величезний обсяг ак
торського талану — Гоппе («Моло
дість»), Земляника („Ревізор ), эпископ («Горе брехунові»), Іван («Гріх») Корній («Чорна Пантера»), Дранко («Пошились у дурні»), Гонта («Гайдамаки»), Макбет («Макбет»).
Кольосально глибокий і глибоко інтелігентний талан.
І.... туберкульоз.
Вперше воно заявило про своє істнування в Білій Церкві. Ще з малку маючий нахил до хворости легенів, т. Калин, захорував при виїзді з Київа (1920 рік). Все, що було можли
вим — кинуто на підтримку його здоровля. Підходила постановка «Макбета». Пришилося нашвидко перестав
ляти ролі. Говорити про самопочуття т. Калина не приходиться. Але це було нічим, в порівнянні з тим, що йому прийшлося переносити далі. Кілька разів в Умані доводилося боротися з його хворобою, яка настир
ливо — жорстоко добивалася своєї жертви. І врешті мусив припинити на деякий час цілком роботу в театрі.
А ми тим часом загоїли рани і знову до бою. Це вже починався наш «герць на смерть». І от за 3—4 мі
сяці до закладання «Березіля» — ми знову вкупі з т. Калином. Це була спроба скласти колектив знову в Умані. Не доводиться говорити з якою радістю ми зустрілися і почали разом працювати. —Не пішло рукою — І коли ми рушили з Уманя для нової спроби в Київі то глибоко нам запав у душу сумнів — чи вернеться до нас т. Калин. Тут виступив клятий спільник його недуги. — Т. Калин по натурі був над
звичайно доброю, лагідною, а до того нерішучою людиною. І те що робило його таким цінним товаришем, що так глибоко прив язувало до нього людей, що таке незвичайне по межи людьми — мало одну хибу — нерішучість
Нерішучіст ю своєю він одтягав поїздку до Галичини, де маючи батьків він зміг би перемогти свою хворобу, одтягав і не спромігся вирватись з об
ставин, які ніби навi исне, оплутали його. Туга за ділом взяла своє. По
їхав він. Але було вже пізно. Швидко швидко його не стало.
Ця вістка, цей удар був нам нанесений тоді, коли до нас почали при
ходити перші, такі незнайомі нам, перші радости.
І це буде ще більшим закладом, що ніщо, а ні на хвилину, не приспить нашу память про такого близького і так далекого товариша Калина.
Г. Ігнатович.
м Київ.
Березіль за активність за організованість, за темп, за американіза
цію, за останнє слово науки, за сучасність.
Скептиків в шию! Біографичне:
Заснований в минулому році в березні місяці. Своє коріння бере з Молодого театру. Виявляє в прямій лінії мистецькі тенденції нової укра
інської театральної мислі від ії зародження в М. Т. в переродженому Жовтнем вигляді. Гуртує тих самих і дуже багато нових.
Лесь-Курбас.
БЕРЕЗІЛЬ ВІЛЬНА АСОЦІА ЦІЯ НА ДІНАМИЧНИХ ГАС
ЛАХ.
Володимир Калин.
Тобі, товаришу, наше перше слово. Коли ми після довгої боротьби, після
численних днів роботи кайлом, що довбало кляті обставини, немилосердну дійсність, — коли маємо можливість, бо здобули на це право у життя, ска
зати своє друковане слово, то перше слово — це про нашого дорогого товариша, який здобував це право разом
з нами і який приніс в офіру — життя своє.
Хай наше слово не буде останньою шаною! Ні! — Цього, а ні йому, а ні нам не потрібно.
Хай це слово дасть вістку про нього, всім, хто його знав.
Хай це слово глибоко вріжеться в серця тих, кому близьким і дорогим є наше діло.
І нехай всі, всі шанують память дорогого нам товариша Калина.
З молодих років т. Калин почав працювати на сцені. Обставини (примір, початок війни і т. д. ) кілька ра
зів ставали на перешкоді. Але при першій можливости т. Калин вертався до своіх товаришів. Був він родом з Галичини (з Тарнополя) і до Наддні
прянщини попадає в 1917 році. Тут ви його побачите в лаві перших ре
волюціонерів українського театру під провідництвом того «громко кричащего цыпленка» (так був зустрінутий зі своєю роботою т. Курбас) і в співробітництві тих «нахаб», що перевер
нули шкереберть український театр і перину думання українского громадянства.
Вмер Молодий Театр.
Громадянська війна знову закидає т. Калина до Галичини. Але поборюючи всі перешкоди які в свій час помстилися за себе, він знову прилучається до гурту, що стиснувши зуби добував собі та своїм догмам право життя. Це були важкі часи громадянсь
кої війни, економичного занепаду та героїчних зусиль пролетаріату. І от, колими поїхали з великими надіями
до Харькова, то межи нами бракувало вже т. Калина. Не вистачило сили! Гукнув — «ідїть далі, не чекайте, ви
дужаю і з новими силами стану з вами! » Пішли. Важко було. Досі ще не підрахуємо всіх ран. І дякували
щасливому випадкові, що не було його межи нами. — Він би не зніс цього.
Але доля посміялася. Зволікала. Приспала нас тоді. Лишилось нас в купі після Харькова не багато. Але т. Калина ми завжди вважали по між себе.
Довго ми сподівалися — ось, ось вернеться до нас т. Калин, — не вернувся. Лише вістка прийшла.
Нема Калина! Ви розумієте це? Нема тої людини, що мала так багато, що вміла давати великі цінности. Згадати лише цей величезний обсяг ак
торського талану — Гоппе («Моло
дість»), Земляника („Ревізор ), эпископ («Горе брехунові»), Іван («Гріх») Корній («Чорна Пантера»), Дранко («Пошились у дурні»), Гонта («Гайдамаки»), Макбет («Макбет»).
Кольосально глибокий і глибоко інтелігентний талан.
І.... туберкульоз.
Вперше воно заявило про своє істнування в Білій Церкві. Ще з малку маючий нахил до хворости легенів, т. Калин, захорував при виїзді з Київа (1920 рік). Все, що було можли
вим — кинуто на підтримку його здоровля. Підходила постановка «Макбета». Пришилося нашвидко перестав
ляти ролі. Говорити про самопочуття т. Калина не приходиться. Але це було нічим, в порівнянні з тим, що йому прийшлося переносити далі. Кілька разів в Умані доводилося боротися з його хворобою, яка настир
ливо — жорстоко добивалася своєї жертви. І врешті мусив припинити на деякий час цілком роботу в театрі.
А ми тим часом загоїли рани і знову до бою. Це вже починався наш «герць на смерть». І от за 3—4 мі
сяці до закладання «Березіля» — ми знову вкупі з т. Калином. Це була спроба скласти колектив знову в Умані. Не доводиться говорити з якою радістю ми зустрілися і почали разом працювати. —Не пішло рукою — І коли ми рушили з Уманя для нової спроби в Київі то глибоко нам запав у душу сумнів — чи вернеться до нас т. Калин. Тут виступив клятий спільник його недуги. — Т. Калин по натурі був над
звичайно доброю, лагідною, а до того нерішучою людиною. І те що робило його таким цінним товаришем, що так глибоко прив язувало до нього людей, що таке незвичайне по межи людьми — мало одну хибу — нерішучість
Нерішучіст ю своєю він одтягав поїздку до Галичини, де маючи батьків він зміг би перемогти свою хворобу, одтягав і не спромігся вирватись з об
ставин, які ніби навi исне, оплутали його. Туга за ділом взяла своє. По
їхав він. Але було вже пізно. Швидко швидко його не стало.
Ця вістка, цей удар був нам нанесений тоді, коли до нас почали при
ходити перші, такі незнайомі нам, перші радости.
І це буде ще більшим закладом, що ніщо, а ні на хвилину, не приспить нашу память про такого близького і так далекого товариша Калина.
Г. Ігнатович.
м Київ.